Які враження я отримав від пєси Дж.Б.Шоу Пігмаліон та чи думаю я, що бути Галатеєю є приємним?

«Пігмаліон» — п’єса, написана Джорджем Бернардом Шоу в 1912 році. Це комедія, яка розповідає історію професора Генрі Хіггінза, який приймає на себе виклик перетворити просту квіткарку з низького соціального класу, Ельізу Дулітл, в елегантну і впливову леді шляхом зміни її мовлення та манер.

Мої враження від п’єси «Пігмаліон» були складними і суперечливими. З одного боку, я захоплювався навичками та знаннями професора Хіггінза і тим, як він майстерно впливає на Ельізу. Це було захопливо спостерігати, як Ельіза поступово змінюється, стаючи більш впевненою та культурною.

З іншого боку, я відчував симпатію до Ельізи та розумів, що вона втрачає свою автентичність та індивідуальність у процесі перетворення. Вона стає «виробом» професора Хіггінза, без власних думок та волі. Це ставило під сумнів етичний аспект експерименту Хіггінза і показувало, що бути Галатеєю, тобто перетвореною під дією іншої людини, може не бути приємним існуванням.

Також, я відчував напруження та конфлікт між головними героями. Перетворення Ельізи створювало неприязнь між нею та Хіггінзом, але в той же час було очевидно, що вони залежать один від одного і мають певне спільне зв’язок.

У цілому, «Пігмаліон» заставив мене задуматись про питання ідентичності, автентичності та впливу одного людини на іншу. Чи може людина дійсно змінити себе і стати іншою під впливом інших? Чи це приводить до особистої втрати? Я вірю, що бути Галатеєю не є приємним, оскільки це означає втрату себе та власної ідентичності під впливом іншої людини. Кожна людина має право на свою власну індивідуальність та незалежність.